У безбар’єрній автошколі МВС на базі Вінницького вищого професійного училища ДПО навчаються ті, хто не зупиняється перед труднощами. Одним із таких є 23-річний ветеран Нікіта Оксенич із міста Ладижин — молодий чоловік, який пройшов через війну, поранення, реабілітацію і сьогодні впевнено будує нове життя.
Нікіта навчався у Вінницькому національному аграрному університеті на спеціальності "готельно-ресторанний бізнес" і мріяв про власний заклад. Згадує, що у школі був сором’язливим хлопцем, а тепер прагне бути медійним, щоб надихати інших: "Я хочу показати — навіть маленька людина може стати великою. Своїм прикладом хочу мотивувати".
Після початку повномасштабної війни, зізнається, спочатку злякався, але згодом прийняв рішення діяти: "Оговтавшись, вирішив повернутися з Вінниці до рідного Ладижина, пізніше зрозумів — мушу йти захищати країну".
У 2023 році, після закінчення навчання в університеті, Нікіта добровольцем вступив до 3-ї окремої штурмової бригади. Служив у розвідувальній роті, яка спеціалізувалась на нічних штурмах. Найгарячіші й найзапекліші бої відбувалися в Авдіївці, коли брали в кільце: "Я був командиром відділення. Пишаюсь, що при мені не загинув жоден боєць. Потім у наші позиції влучив ворожий міномет. Я отримав поранення — втратив кисть руки".
Після поранення Нікіта проходив реабілітацію у Києві. Велику підтримку отримав від патронатної служби бригади "Янголи", яка зібрала кошти йому на сучасний біонічний протез української компанії Esper: "Вони були поруч. Запрошували на заходи, інтерв’ю — це допомагало морально. Я відчув, що можу робити свій вклад навіть після фронту. Відповідальність перед побратимами мотивує діяти далі, не зупинятися".
Під час реабілітації Нікіта зустрів однодумців, з якими заснував громадську організацію. Невдовзі команда планує запуск ініціатив із допомоги ветеранам, переселенцям та родинам загиблих: "Ми надихнулися прикладом "Янголів". Хочемо допомагати переселенцям, військовим їх сімʼям, створили ГО "Рівні рівним". Я хочу боротися за права військових і ставлення до них. Бо не кожен має таку підтримку, як я — від дівчини, мами, побратимів, друзів".
Саме підтримка коханої допомогла Нікіті пройти найтемніші моменти: "Після поранення важко не відчувати себе "не таким". Кохана не дала мені зневіритися. Дала впевненість і віру в себе".
Про можливість навчатися в безбар’єрній автошколі дізнався в інтернеті. Побачив інформацію в вінницьких пабліках — і відразу подав документи: "Не вагався. Атмосфера — класна. Все зручно, викладач — на рівні. Це як у школі, я любив історію України завдяки вчителю який "горів" своїм предметом. Так і тут — видно, що йому не все одно. Хоче, щоб ми розуміли".
Нікіта вже знає, що зробить першим після отримання посвідчення водія: "Поїду до своїх побратимів. І до живих, і на могили тих, хто загинув. Хочу мати змогу подорожувати в комфорті, з тишею і спокоєм".
Він переконаний: програма безбар’єрності — це реальна підтримка для ветеранів. І хоче, щоб про неї знало більше людей: "Не соромтесь і не бійтеся починати нове. Навіть здавати на права. Вірте в себе", — сміється Нікіта.
Хлопець вже успішно склав теоретичний іспит у сервісному центрі з першого разу — попереду практичні заняття, на які ми з нетерпінням його чекаємо.
Його історія — це доказ того, що навіть у наймолодшому віці можна проявити зрілість, мужність і гідність. Перетворив травму на силу. Бо попереду — життя.
